| Хозяйственный и гражданско-правовой договоры |
|
|
Правильно складений господарський чи цивільно-правовий договір – запорука не лише успішної діяльності, а й правового спокою підприємця. Сьогодні ми поговоримо про те, що є спільного та відмінного між зазначеними видами договорів, в яких випадках вони застосовуються та яке мають значення при оподаткуванні доходів підприємців – фізичних осіб. Хто може бути підприємцем З точки зору теорії права фізична особа – підприємець – явище в українському правовому полі нове та малодосліджене. Очевидно, для виявлення та ліквідації вузьких місць правового регулювання підприємницької діяльності фізичних осіб потрібен час та відповідні прецеденти. Загальні правові аспекти реєстрації та діяльності фізичних осіб – підприємців урегульовані гл. 5 ЦКУ. Відповідно до ст. 50 ЦКУ займатися підприємницькою діяльністю можуть лише повнолітні особи (які досягли 18-річного віку). Для здійснення свого права на підприємницьку діяльність вони повинні пройти державну реєстрацію в порядку, встановленому законом. Якщо особа розпочне підприємницьку діяльність без державної реєстрації і при цьому укладе відповідні договори, вона не матиме права у разі необхідності оспорювати їх у суді лише на тій підставі, що вона не є підприємцем. Які договори може укладати фізособа-підприємець У процесі господарської діяльності фізичні особи – підприємці можуть укладати три види договорів: • господарський; • цивільно-правовий; • трудовий. У рамках даної публікації ми розглянемо перші два види договорів – господарський та цивільно-правовий. Правова кваліфікація договору (цивільно-правовий чи господарський) має не лише теоретичне, а й досить істотне практичне значення, оскільки від неї залежать суми та види податків, які доводиться сплачувати підприємцям у процесі своєї діяльності. Чим господарський договір відрізняється від цивільно-правового Розмежування зазначених видів договорів є досить умовним, оскільки будь-який господарський договір за своєю правовою суттю є цивільно-правовим. Це випливає зі ст. 175 ГКУ, відповідно до якої майнові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ. А статтею 179 ГКУ, якою регламентовані загальні умови укладення договорів, що породжують господарські зобов'язання, чітко передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦКУ, і знову ж таки з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Отже, можна сказати, що господарський договір є видом цивільно-правового договору, який містить певні особливості, котрі дозволяють частково зняти податкове навантаження на підприємців. Під податковим навантаженням у даному випадку маються на увазі податок з доходів фізичних осіб (ПДФО), а також пенсійні внески на внески на випадок безробіття. А цивільно-правовий договір, здійснюваний у межах підприємницької діяльності, можна вважати господарським договором. Податкове навантаження і вид договору Пунктом 4.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV (далі – Закон про ПДФО) встановлено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору. При цьому згідно з п. 4.3 Закону про ПДФО до доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, віднесено дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку). Відповідно до ст. 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі – Закон № 1058) роботодавці, які виплачують фізичним особам винагороду за роботи (послуги), виконані за угодами цивільно-правового характеру, що підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, зобов'язані нараховувати страхові внески на такі виплати. Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від 25.12.2008 р. № 799-VI принцип обов'язковості страхування на випадок безробіття, передбачений ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-III (далі – Закон № 1533), поширюється на всіх працюючих, у тому числі й за цивільно-правовими договорами. Викладене вище означає, що у разі укладання господарського договору фізособа-підприємець за певних умов може бути звільнена від додаткового податкового навантаження на суми виплат за таким договором. Відповідно до пп. 9.12.1 Закону про ПДФО оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням п. 9.12 цього Закону. Таким спеціальним законодавством прийнято вважати: • Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98. Спрощену систему оподаткування, яка запроваджена відповідно до цього Указу, ще називають спеціальною системою оподаткування; • Декрет КМУ «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92 р. № 13-92, зокрема його розділ IV. Систему оподаткування, встановлену цим Декретом, прийнято вважати звичайною, або загальною системою оподаткування. Аналогічна класифікація наведена у листі ДПАУ від 06.02.2007 р. № 2174/7/17-0717 (далі – Лист ДПАУ № 2174). Основною ознакою, яка відповідно до Закону про ПДФО дозволяє не оподатковувати ПДФО дохід фізособи-підприємця, є не укладання господарських договорів, а продаж товарів (робіт, послуг) у межах підприємницької діяльності. Крім того, відповідно до ст. 15 Закону № 1058 (з урахуванням ст. 14 та 11 цього Закону), а також ст. 2 Закону № 1533 фізичні особи – підприємці є самостійними платниками пенсійних внесків та внесків на випадок безробіття. Виходячи з наведених вище норм та враховуючи, що господарський договір – це цивільно-правовий договір, до якого застосовуються певні норми ГКУ, можна зробити висновок: доходи фізособи-підприємця не оподатковуються при їх виплаті ПДФО, пенсійними внесками та внесками на випадок безробіття за умови, якщо вони отримані за цивільно-правовими договорами, вчиненими у межах підприємницької діяльності. Як зазначалося вище, фізособа-підприємець, яка отримує дохід від виконання господарських договорів, самостійно сплачує свої податки, а особи, які виплачують їй такі доходи, повинні лише пересвідчитись у тому, що вони мають справу саме з підприємцем, а не просто з фізичною особою. Переконавшись, що це саме так, вони не мають права утримувати податок з таких доходів підприємця. Зокрема, у Листі ДПАУ № 2174 головне податкове відомство зазначає: «...підприємство при укладанні господарських договорів з фізичними особами – суб'єктами підприємницької діяльності для уникнення подвійного оподаткування їх доходів, одержаних від провадження цієї діяльності, та з метою наявності достатніх підстав для неутримання податку з доходів фізичних осіб у джерела виплати доходів таким фізичним особам – суб'єктам підприємницької діяльності, має одержати у останніх копії Свідоцтва про реєстрацію підприємницької діяльності, Свідоцтва про сплату єдиного податку, фіксованого патенту, платіжних документів про сплату єдиного фіксованого податку або авансових платежів податку з доходів фізичних осіб та пред'являти зазначені документи на вимогу працівників податкової служби під час проведення перевірок». У разі коли фізичні особи – підприємці з тих чи інших причин не надають підприємству зазначені вище документи, то, як зазначають податківці у листі від 01.09.2006 р. № 9732/6/17-0716, таке підприємство – податковий агент зобов'язане нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податки з виплачуваних їм доходів. Які цивільно-правові договори є господарськими Відповідно до ст. 3 ГКУ господарською вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва – підприємцями. Таким чином, можна сказати, що фізособи-підприємці при реалізації свого права на підприємництво здійснюють саме господарську діяльність. Відповідно до ст. 55 ГКУ до суб'єктів господарювання віднесено у тому числі й громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Відповідно до ст. 179 ГКУ господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів. З огляду на викладене вище можна сказати, що господарський договір – це засновані на угоді сторін і зафіксовані в спеціальному юридичному документі або комплексі документів зобов'язальні правовідносини між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) господарських відносин, змістом яких є взаємні права і обов'язки сторін у сфері господарської діяльності. Отже, фізособи-підприємці укладають господарські договори саме в межах підприємницької діяльності як діяльності господарської, врегульованої ЦКУ з урахуванням особливостей, встановлених ГКУ. Перерахуємо критерії, за якими договір, укладений у межах підприємницької діяльності, можна вважати господарським договором: • предметом такого договору має бути діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; • діяльність за таким договором повинен здійснювати суб'єкт господарювання, тобто підприємець (у нашому випадку – фізособа-підприємець). Наприклад, відповідно до пп. 9.1.4 Закону про ПДФО, якщо орендар є фізособою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, то особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку – орендодавець. Тобто в даному випадку договір оренди є цивільно-правовим, вчиненим не в межах підприємницької діяльності. Той самий договір оренди, вчинений у межах підприємницької діяльності, був би договором господарським, а доходи за ним орендар оподатковував би самостійно; • виготовлена продукція чи виконані (надані) роботи (послуги) за таким договором повинні мати вартісний характер та цінову визначеність. Тобто у договорі повинно бути зазначено, скільки коштує така продукція (роботи, послуги); • метою укладання такого договору має бути досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. У разі відсутності усіх чи одного із зазначених критеріїв договір не можна вважати господарським або укладеним у межах підприємницької діяльності. У цьому випадку йтиметься про трудовий або цивільно-правовий договір, винагорода за яким оподатковується на загальних підставах. Источник: Олександр Єфімов |
